Отака поезія лягає на душу, коли згадуються ті дні... Ніколи не забудемо наших героїв!
Небесна сотня
Свистіли кулі, кожна в свою ціль
Влучали, як слова в газетній шпальті.
Перемішались крики, постріли і біль
Та запах крові, що застигла на асфальті.
Не заховав фанерний щит, не спас,
Не захистила каска будівельна,
Здалося - день умить погас
Й повисла сіра тінь страшна, пекельна...
Свинець розжарений літав,
Безжальний кат попідправляв приціли, -
Юнак у касці голубій упав...
Як точно смерть повипускала стріли!
А палець, натискаючи курок,
В шаленстві зупинитися не може,
І знову впав чийсь батько, чийсь синок...
О Господи, спаси й помилуй, Боже!
Та не зламав беззахисних їх страх,
У ворогів пощади не просили!
Вгорі кружляв зловісний чорний птах,
Коли своїх живих і мертвих виносили...
Так сотня відлітала в небеса,
І так себе до вічності вписала!
Десь там, я вірю, перед Богом вся, -
Вона ж за нас життя свої віддала!
Пам'яті Романа Гурика -
нашого героїчного земляка, яким пишаємося!
***
Роман! Наш кучерявий хлопчик милий
З юнацьких випірнув своїх світів,
Пішов туди, де вже стріляли, убивали, били -
Стояти осторонь Майдану не схотів.
"Всі на Грушевського, на смерть!" - сказав востаннє,
Залишивши у мережі нам свій контакт.
Доспіло зЕрно, хоч і дуже раннє,
До болю cтиснувши міцний кулак.
Та голову прошила вража куля,
Враз обірвавши молоде життя...
А над Майданом пломеніла буря,
Cерця вимірюючи наші й почуття.
До хмар полинув у безсмертній сотні,
Найголовніше там отримавши тату...
Всі їхні подвиги - величні й незворотні,
Вони ж бо виконали місію святу!
Автор - Богдан Іваночко